чи феномен філософії в суб єктивній формі опирається на дискурс

чи феномен філософії в суб єктивній формі опирається на дискурс

ДИ́СКУРС (від лат. discursus – бігання, колообіг) – термін філософії та гуманітарних досліджень, з допомогою якого позначають аргументоване усне чи письмове обговорення будь-якої теми, в якому предметом дискусії стають і самі способи аргументації; будь-яке мовлення, розмова, дискусія, особливості яких характеризують мовця. Первинним (традиц.) є використання терміна у першому значенні; у другому значенні поняття стали використовувати у філософії і гуманістиці передусім під впливом постмодер. повороту у філософії. Цьому сприяла та обставина, що у деяких європ. мовах від лат. discursus походять с

Визначаючи філософію як таку, що основною своєю характеристикою має герменевтичність, «прочитання прихованих смислів у текстах зі смислами ніби відомими», Рікер вважає «завданням цієї герменевтики — показати, що існування не йде за словом, смислом, за рефлексією, а бере свій початок в екзегезі значень, що закорінені у світ культури; існування повинно засвоювати в собі тільки смисли, які є спочатку на поверхні, у творах, інституціях, пам’ятках.  Претендуючи на розкриття творчої активності свідомості, феноменологія зводить її до руху від суб’єкта до потенційного об’єкта.

у своїй всезагальності поглинає всі дискурси — літературний, філософ-. ський, навіть науковий — в анонімну лінґвістичну подію. Цю глибоку куль  ши перевагу філософії як формі умоглядного знання про суще. Людмила Архипова: Хочу звернути вашу увагу на те, що в герменевтиці. не тільки йдеться про «виробництво смислів».  Людмила Архипова: Але феномен настроєвості повідомлення нас по-вертає до старої позиції філософа як учителя.

«Філософські нотатки» - початок філософії Берклі 7. Суб'єктивний ідеалізм Дж. Берклі 11. Теорія зору Берклі 11.  Філософія Берклі наклала свій відбиток попри всі наступне розвиток ідеалістичної думки. Тому, ясна річ, філософії Берклі присвятили свої дослідження багато вчених, й, оскільки вчення Берклі має яскраво виражений ідеалістичний характер, причому з явно релігійної спрямованістю, коментарі дослідників часом розсуваються в різні діаметрально протилежних напрямах. На радянської філософії Леніним було закладено негативне ставлення до берклианскому вченню. Метою реферату розкриття суті філософії Берклі, суб'єктивного ідеалізму.

Феномен віртуальної реальності у європейській філософії на межі ХХ-ХХІ ст. (історико-філософський аналіз). : Дис канд. наук: 09.00.05 - 2008. смотреть введение.  Експлікація концепцій феномену віртуальної реальності є вагомою та актуальною проблемою історико-філософського дискурсу. Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах наукової-дослідної програми Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди «Київська філософська школа і проблема трансформації освіти в Україні» №0104U003127. Мета й завдання дослідження.

Суб'єктивний ідеалізм. — один з осн. різновидів ідеалізму, який, на відміну від об'єктивного ідеалізму, в розв'язанні основного питання філософії за первинне, визначальне вважає людську свідомість або її окремі елементи (відчуття, волю тощо). Виділяють емпіричний С. і., за яким первинними і реально існуючими є тільки відчуття, а все, що нас оточує,— наслідок психічної діяльності, комплекс відчуттів (Дж. Берклі, Дж. Юм, Е. Мах, неопозитивізм), і раціоналістичний, який виходить з того, що первинними і реально існуючими є свідомість і самосвідомість індивідів (Б. Паскаль, І. Кант,

Перш за все слід враховувати еволюцію філософії Гуссерля, в якій очевидно поступове поглиблення його методології та послідовна розробка системи нової філософії - науки про перші підставах буття і пізнання. Учень видатного математика К. Вейерштрасса, Гуссерль захищає докторську дисертацію з варіаційного числення, але, відвідуючи у Відні лекції Ф. Брентано, вирішує займатися філософією.

Зв'язок дискурс-аналіза з текстолінгвістикою, психолінгвістикою, філософією, стилістикою.  В. В. Красних зробив спробу поглянути на дискурс з точки зору когнітивних структур, які лежать в основі мовної компетенції. На протилежність В. О. Звєгінцеву, текст(за В. В. Красних) є "елементарною( тобто базовою, мінімальною та основною) одиницею дискурсу" - явищем не тільки лінгвістичним, а й екстралінгвістичним. Текст володіє формально-змістовою структурою, яка допомагає вичленити його в дискурсі.  Дискурс-аналіз як міждисциплінарна галузь знань щільно пов'язаний з текстолінгвістикою, семіотикою, соціо- і психолінгвістикою, філософією, стилістикою та іншими гуманітарними науками.

Дискурсы, по Фуко, — это совокупность речевых практик данного общества в данном историческом контексте; это социальные способы расчленения мира, которые мы навязываем вещам. Это — не нейтральная среда: дискурс необуздан, нескончаем, наделен собственной властью; он порождается социальными порядками, но может им противостоять. А потому общество устанавливает особые процедуры контроля — прежде всего в тех областях дискурса, где задействованы власть и желание. Это, прежде всего, механизмы запрета: говорить можно не все, не обо всем, не всем и не всегда (все это, в свою очередь, определяет табу на

К. Серажим розуміє дискурс як складний соціолінгвістичний феномен сучасного комунікативного середовища, який, по-перше, детермінується (прямо чи опосередковано) його соціокультурними, політичними, прагматично-ситуативними, психологічними та іншими (конституюючими чи фоновими) чинниками, по-друге, має «видиму» — лінгвістичну (зв’язний текст чи його семантично значущий та синтаксично завершений фрагмент) та «невидиму» — екстралінгвістичну (знання про світ, думки, настанови, мету адресанта, необхідні для розуміння цього тексту) структуру і  Дискурс — це, образно кажучи, життя тексту в нашій свідомості, це накладання інформації, яку ми отримуємо з цього

Дискурс-аналіз охоплює різні концепції, які мають спільну методологічну базу та спільні змістові наукові інтереси: на основі емпіричного матеріалу досліджується природна мова та її функціонування в рамках комунікативного процесу розуміння між мовцем та адресатом [238, с. 258]. У найбільш загальному розумінні дискурс визначається як «мова, що виходить за межі речення» (language above and beyond the sentence) [315, c. 263]. У термінах діяльнісного підходу робиться акцент на дискурсі як соціальному конструюванні реальності та формі вияву знань за допомогою мови [164, с. 77; 351, с. 11].

Стаття присвячена розгляду еволюції терміну “дискурс”, також у статті розглядаються основні проблеми розуміння цього поняття, яке залишається в центрі уваги сучасних наукових дискусій та робиться висновок про перспективи дослідження даного поняття. Ключові слова: дискурс, текст,мовлення, речення, форма, функція, структура, діалог, комунікативна ситуація, екстралінгвістичні фактори, прагмалінгвістика. Статья посвящена рассмотрению эволюции термина “дискурс”, рассматриваются основные проблемы понимания этого понятия, которое остается в центре внимания современных научных дискуссий, делаются выво

Уявлення – це суб’єктивний внутрішній образ людини про цей предмет. Смисл не є самим предметом, але він і не суб’єктивний. Отже, смисл імені можна трактувати як інформацію про предмет, яка виражена в імені (закріплена мовними засобами). Смислу даного імені відповідає (або має відповідати) певний, при цьому єдиний предмет – значення імені; в цьому відношенні можна сказати, що смисл імені визначає його значення.  Інтерсуб’єктивна комунікація не зводиться до мовної передачі інформації, а водночас є процесом досягнення згоди. Мова постає у цьому контексті не лише механізмом об’єктивації інформації, а й медіатором розуміння.

Буття – категорія філософії, в якій відображено спільну всім речам властивістьбути; існування, що передує всім можливим його формам. В.  Дискурс – аналіз, здійснений опосередковано, шляхом логічних міркувань, роздумів. Діалектика – наука про загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення, внутрішнім джерелом яких є єдність і боротьба протилежностей; складність і багатоманітність форм, суперечливість розвитку.  Інтерсубєктивність – поняття для позначення феноменів, загальнозначущих для багатьох субєктів.  Розум – вища форма творчої інтелектуальної діяльності, що полягає в усвідомленому оперуванні поняттями і опирається на розкриття їхньої природи і змісту.

ДИ́СКУРС (від лат. discursus – бігання, колообіг) – термін філософії та гуманітарних досліджень, з допомогою якого позначають аргументоване усне чи письмове обговорення будь-якої теми, в якому предметом дискусії стають і самі способи аргументації; будь-яке мовлення, розмова, дискусія, особливості яких характеризують мовця. Первинним (традиц.) є використання терміна у першому значенні; у другому значенні поняття стали використовувати у філософії і гуманістиці передусім під впливом постмодер. повороту у філософії. Цьому сприяла та обставина, що у деяких європ. мовах від лат. discursus походять с

Рефлексію у філософії – специфічний рух думки, розумового зусилля – охарактеризовано і як фундаментальну основу безпосередньо самого акту філософування, і як умову спроб подолання вже наявних концепцій і установок.  Отже, співбуттєвість різноманітних автономних дискурсів, які викликаються багатоманітністю підходів, що мають різні мотивації дослід-ницького інтересу, вирізняються між собою рівнем теоретичної вивченості, концепціями та понятійним апаратом, ще більше загострюють проблему філософської рефлексії і методологічних основ дослідження. Рефлексивність традиційно вивчається у широкому колі напрямів: філософії, психології, логіці, тощо.