зміст покарань за крадіжку першого литовського статуту

зміст покарань за крадіжку першого литовського статуту

У Другому Литовському статуті було зроблено першу спробу сформулювати презумпцію невинності. Судам у випадку висунення сумнівних звинувачень рекомендувалося бути більше схильним до виправдання, ніж до покарання [3, 94-158 с.]. Вивченням цього питання займався також видатний науковець І.О. Малиновський.  Поняття злочину в Статутах ненадане, однак вчений встановив його зміст, виходячи із тексту артикулів Статутів. Також І.О. Малиновським були виділені всі терміни,­ які вживалися в значенні злочину.  Покарання за злочин диференціювалося відповідно до виду злочину. За злочин відповідав кожен за себе, а звільнялися від страти діти, престарілі, каліки, психічно хворі і вагітні жінки.

Розрізняється велика і мала крадіжка, йдеться про індивідуальну відповідальність за вчинений злочин. За судебником, суб’єктами злочину були не тільки вільні люди, а й залежні отчичі (холопи).  Систему покарань складала комбінація викупів і публічних кар. Спочатку переважали майнові штрафи, що надходили потерпілому (шкода), родичам убитого (головщина), у скарбницю держави (наклад).  Литовські статути - видатні пам’ятки права литовського, українського та білоруського народів. За змістом, високим рівнем законодавчої техніки вони вважаються одними з найпрогресивніших на той час документів європейської юридичної думки. Завдання для самостійної роботи.

Інститутам злочину і покарання приділена велика увага і польсько-литовським законодавством ХІV-ХVІІІ ст. Особливість і складність аналізу цих правових явищ поданого періоду обусловлена тим, що наявність великої кількості паралельно діючих правових джерел Литви, Польщі, Речі Посполитої (починаючи від звичаєвого права і закінчуючи кодифікованими актами) робить майже неможливо, а головне вичерпно і об’єктивно вивчати кримінальне право польсько-литовських добив історії України.  Саме в литовсько-польську добу в праві України починає оформлюватись і діяти принцип “безпосередньої відповідальності особи за вчинений нею злочин”.  Серед цих злочинів можна виділити крадіжку і підпал, пошкодження або

Історико-правовий аналіз виконання та відбування покарання у виді позбавлення волі раніше судимими особами: Як показали результати вивчення наукової літератури, сучасні положення та ідеї українського кримінального, кримінально-виконавчого права та кримінології, як і інших суспільних наук, певною мірою є продовженням і розвитком здобутків -

Статутами Великого князівства Литовського. Однак низка аспектів інституту покарання залишається недостатньо вивченими.  Литовсько-руське суспільство глибше усвідомлювало соціальну небезпечність злочину і роль держави у запобіганні злочинності. За литовсько-руським правом цього періоду, покарання встановлювалося державою і вона ж забезпечувала державний контроль за його виконанням.  За змістом покарання поділені на основні (які виражали головну сутність кари), додаткові (які супроводжували основні) та альтернативні (застосовувалися у випадках, коли виконання вказаного у санкції норми покарання було неможливе). За характером розрізнялися покарання особистісні та майнові.

ЗМІСТ Вступ Розділ І. Зародження державного життя і права на українських землях у найдавнішу добу Тема 1.1. Перші державні утворення і право на території нинішньої України (середина І тис. до н. є.- V ст. н.е.) Розділ II.  На визначення тяжкості покарання впливало і місце вчинення крадіжки.  Однак, попри оволодіння королівською короною литовським князем, перехід його разом із усією Литвою у римо-католицьку віру, «приєднати всі свої землі, литовські та руські» Ягайло так і не зміг.  Перший — від захоплення території руських князівств у середині XIV ст. до укладення Кревської унії між Литвою і Польщею 1385 р. Він характеризувався подальшим пануванням місцевого права в усіх його галузях.

У статті детально проаналізовано перший збірник права Литовсько-Руської. держави – Судебник Казимира. Охарактеризовано причини його прийняття, зміст, значення. Проведено порівняльний аналіз положень Судебника із положеннями. Руської Правди та Литовського статуту. Показано, що із прийняттям Судебника. Казимира 1468 р. було започатковано новий етап у правовій теорії та практиці, завершений виданням трьох Статутів Великого князівства Литовського. Ключові слова: кримінальне право, Судебник Казимира, Литовсько-Руська.  тілесному покаранню. За Судебником смертю карали „паробків” за крадіжку на суму. півкопи грошей, а за Статутом – полтина грошей. За Статутом тяжчим було покарання. за рецидив.

За Литовськими статутами,протиправне діяння,було прописанне,як «гріх» і саме за всіма трьома статутами розрізнялися деякі види злочинів: -злочини проти віри. Закон заохочував перехід із іудейства чи ісламу до православ'я чи католицизму. Однак перехід християнина в зворотному напрямку передбачав спалення тих, хто намовив до прийняття іншої віри; -злочини проти життя. Законодавець розрізняв убивство а)навмисне, б)ненавмисне і в)з необережності. За скоєння вбивства навмисного передбачалася смертна кара, а також відшкодування родичам за смерть близької людини. Їм сплачувалася головщина. За вб

Джерелами Литовського статуту були звичаєве литовське, білоруське, українське право, відповідна місцева судова практика, «Руська правда», польські судебники та кодекси інших держав. Статут Великого князівства Литовського увібрав у себе основні положення державного, цивільного, сімейного, кримінального і процесуального права князівства, норми римського, руського, польського і німецького кодифікованого звичаєвого права, відповідна місцева судова практика, «Руська правда», польські судебники.  Зміст: Перший розділ трактував питання про верховну владу та ставлення до неї населення.  Суворе покарання передбачалося за крадіжку: при крадіжці коня або рецидиві передбачалося повішення.

Литовські статути — це правовий кодекс Великого князівства Литовського, який увібрав у себе основні положення державного, цивільного, кримінального й процесуального права Джерелами Литовських статутів були: • звичаєве право Литви, Білорусі, України, Польщі; • «Руська правда»

Литовський статут 1588 р. особливо виділяв князів і панів радних, надавши їм право судити не тільки простих людей, а навіть залежних від них дрібних і середніх феодалів**. Протягом другої половини XVI ст, — першої половини XVII ст. в українських землях відбувалося подальше зростання великого феодального землеволодіння.  Першим кроком у цьому напрямку було відокремлення шляхти від більш низьких соціальних прошарків — заможних селян і міщан.  Копний суд мав право призначати такі покарання, як штраф, відшкодування збитків, тілесні покарання і страта. Але копні суди дуже часто застосовували умовні покарання.